А ви знали що штрих-код — це азбука Морзе?

Ще 150 років тому у магазинах не було цінників та штрих-коду на товарі. Продавець самостійно називав ціну, оцінюючи зовнішній вигляд покупця. Покупець або торгувався, або йшов.

Штрих-код був придуманий у 1949 році Бернардом Сильвером та Норманом Джозефом Вудландом. За їх словами, ідею вони запозичили в азбуки Морзе. Як вони самі зізнаються: «Ми тільки розширили точки та тире вниз та зробили з них вузькі та широкі лінії». Застосовувати технологію штрихового кодування у промислових масштабах почали лише у кінці 1960-х років, з появою сканерів штрих-коду.

У даний час до складу штрих-коду входить:

• код країни-виробника товару (2-3 цифри);
• код виробника (4-5 цифр);
• найменування товару, його характеристики (5 цифр).

Найпершим товаром зі штрих-кодом, який був просканований на касі магазину 26 червня 1974 року, стало пакування жуйки Wrigley JucyFruit.

Вона тепер зберігається у Смітсонівському музеї американської історії. У сучасному світі існує велика кількість типів штрихових кодів, але їх можна розділити на дві великі групи: одномірні та двомірні.

Одномірні штрих-коди складаються з товстих та тонких ліній, а двомірні — з матриці, в якій кодується інформація. Для декодування двовимірних штрих-кодів потрібні 2D сканери. Двомірний штрих-код може містити у собі великий обсяг інформації (до 3 КБ). Прочитати штрих-код сьогодні може кожен. У сучасних гаджетах є програма, яка дозволяє сканувати різні види штрих-кодів.

Завдяки цьому почалося масове поширення QR-кодів, в яких часто кодують опис товару, контакти або посилання на сайт.

Ось наприклад, у Лондоні у тайському ресторані кожен офіціант носить футболку з QR-кодом. Сканування якого дозволяє прочитати відгуки клієнтів та отримати знижку.

Задати питання